Останне кохання

               
           Він тихенько підійшов до неї, обійняв за плечі, поцілував у скроню:

- Добридень дорогенька, я трішки запізнився. Але не свари мене,  бо дивись, що я приніс тобі.


І дбайливо розгорнув великий пакунок, трохи припорошений снігом. Із пакунка наче вирвалися на простір і засяяли , як манесенькі сонечка , квіти – жовті айстри. Їх було так багато, що здавалося начебто весь всесвіт тримався у нього в руках. Він занурив обличчя у квіти.


  -  Як же вони дивно пахнуть! Мов би війнуло спогадами про минуле….Це вже останні квіти…. Вони так схожі на мої останні роки, - він трохи помовчав і продовжив, -  чомусь  мені пригадалася пісня про осінні квіти.  Я дуже погано співаю,але послухай….


 І він відчайдушно фальшиво, заспівав:


Квіти осінні, квіти останні,
        Квіти, ще повні снаги,
        Журяться квіти, що на світанні
        Скоро їх вкриють сніги, білі сніги.
        Ти не запитуй, де моє літо,
        Чому так пізно прийшов.
        Я сіяв квіти, останні квіти,
        Поки тебе не знайшов.


   Подивись які вони чудові,  кожен їх пелюсток – це перепустка у дивосвіт. Хочеш, ми підемо з тобою туди зараз? –  і заманливо посміхнувся.


  Потім  розсипав хвилями жовті квіти біля іі білих алебастрових ніг, закрив  своїми долонями їй очі і зашепотів прямо у вушко:

  - Не бійся, ступай ніжками на цей квітковий килим. Я відведу тебе у країну моїх мрій. Ось відчуваєш -  стежечка? Ми підемо по ній до самої казки.  Там нас чекає величний замок с тінявими дібровами і затишними галявинами, дзвінкий струмок з візерунчатим місточком . А на ньому альтанка, уквітчана жовтими айстрами. Поглянь, яка вона чудова. І сонечко прозирає крізь мережки, наповнюючи чудернацьким світлом всю альтанку. Не бійся, іди до мене.  Ми будемо тут тільки удвох: ти і я. Я буду довго пестити та ніжити тебе, голубити твоє дивовижне тіло,цілувати ось ці  білосніжні рученята та медові уста.
  - Шалено кохаю тебе моя люба….

  -Кохаю! Ти - остання любов ! Моя Галатея!

  Він щільно притиснувся щокою  до її обличчя , потім відійшов на декілька кроків,що б побачити іі усю і завмер, не зводячи закоханих очей від неї

.
  Статуя дівчини, з розсипаними по п,єдєсталу айстрами, холодно і мовчазно посміхалася йому услід.