Дорога

Не варто, мабуть, говорити,
Коли в думках лунає тиша,
Але воліє час наш квити,
І душу, що давно розбито.

Моя природа - ліпше мовчки
І подумки шукати вихиід,
І збожеволівши ( лиш трошки )
У слово суть усю вмістити.

То часом - дивишся на небо,
Шукаєш спокій серцю свому,
А час іде, а час - система,
Тебе лиш викине додолу.

А ти будуєш, не встигаєш,
Кладеш на старі плани нові,
Все починаєш, душу кладеш,
І не закінчуєш ніколи.

Від чого втеча? Чи від долі
Шукаєш спокою в природи?
Чи не збагнеш, що твоя доля -
Постійна втомлива дорога.

Я в спокої шукаю щастя,
Та не дано , мабуть , мені
З небес надії і роз*яснень,
Лиш шлях, і лічені лиш дні.

І вже спалив я того часу
Занадто, щоб почать нове.
Допоки старе літо згасне -
Моє нове не оживе.

Моє - життя.. Одна дорога знає,
Куди ввесь час я так спішу,
Я мушу, бо шляхів немає,
Якими щастя я знайду.

І я залишив за собою
Часів, де я зостатись міг
І буть щасливим.. Та дорога -
Не дасть вже спокою для ніг.

І щоб зізнатись - часом снишся,
Відбиток твій зоставсь в мені.
Та є дорога, кляті милі,
Які ввесь час руйнують сни.....