Любити свою мову...
і на ній співуче говорить,
Не забути пісню колискову
й розказати, як душа болить.
Як стікає літечко у осінь,
сни багряні золотом горять,
А зима надію носить –
дочекатись білий снігопад.
Розказати, як туман лягає,
рано-вранці стелиться в байрак,
А повітря, який має
неповторний, незрівнянний смак.
Треба вміти мовити так слово,
щоб від звука ворога звело.
Українська мова василькова
уквітчала мальвами село.
В ній і ніжність й перелив світанку,
скільки трелей в пісні солов’я!?
Як панович зраджував панянку,
така й мова зраджена моя.
Скільки років мовою стидались?
Українською говорить лиш селюк,
Й ті особи, з долею, що грались,
а ще ті, котрі не мили рук.
Так і стала українська мова -
мовою села й одинаків.
Виживали мову колискову
з вишнями уквітчаних садків.
Треба так любити свою мову,
як народ свій, калиновий цвіт,
Пам’ятати пісню колискову,
шанувати батьківський свій рід.
Свидетельство о публикации №113032004116