Твої блакитні очі неначе море в зимку,
водночас тверда крига , та як блищать вони.
И виє голос вітром , але долоні теплі.
Й волося золотаве як у полі колоски.
Рожеві твої щічки та й посмішка ласкава,
зігріють мою душу як теплий ,чорний чай.
Я певна , що тебе…
усе життя чекала,
немов сильніше в світі немае почуття.
И це мене лякае…тебе «невистачання.»
Боюся , що мов в прірву я каменем лечу.
Однак мое бажання не знае вже відмови…
Тож буду я чекати хоч рік…хоч все життя.
Невистачання
© Copyright: Кристина Бобунова, 2013
Свидетельство о публикации №113031809447
Свидетельство о публикации №113031809447
Рецензии