Заплету у твої я коси
Колоски золотого жита,
Ти прошепчеш: «Годі, досить»,
Та словами мене не спинити.
У тривозі застигли губи,
Їх вишнева свіжість пишна
Ароматом своїм погубить,
Гіркотою усіх колишніх.
Оголю я високі плечі,
Що ховались під ніжним шовком,
Ти почуєш слова сердечні,
Ти відчуєш у серці голку.
Бо зігріють вітри гарячі
Єдність тіл під стіною ночі,
Ти кричатимеш дико, неначе
Вперше знатимеш, як тебе хочуть.
А на ранок, як завжди, незмінно
Сигарети і мелена кава,
Лиш синець на твоєму коліні
Нагадає нічну забаву.
***
© Copyright: Антон Онацько, 2013
Свидетельство о публикации №113031808363
Свидетельство о публикации №113031808363
Рецензии