Цикл Весна

* * *
Минув вже лютий. Дотліває
натхнення зоряне зими,
вітрами й снігом затихає.
Чорніють, стелячись, шляхи.

Яскраво світять сонця очі
із моря синього небес.
У скло ховають талі ночі
сузір'я мрій – Південний Хрест.

Останки снігу сірим пластом
ще укривають сон землі,
та дід Мороз з червоним паском
вже відпустив холодні дні.

І вуйко Березень крислатий
ґаздує в полі, крутить вус,
котів виманює із хати,
своїх нічних весняних муз.

З країв далеких на підмогу
теплу вернулися граки.
Весна іде! Весні дорогу! –
кричать, обсівши сокирки.

* * *
Опасистий і басистий
навесні забутий грім
нагадає урочисто
про небесний божий дім.

Там накликали до столу
гучномовних пустунів
із титанського народу
та із племені богів.

- Нумо, браття, вище кубки
за веселий рідний дім,
за дівочі ніжні губки,
щоб нам  добре було всім.

- Щоб буяло і рясніло,
і хотілось, і жилось.
Після темряви ясніло
та й до віку так велось.

- Гей, наллємо, браття, кубки
та й піднесемо ще раз,
щоб внизу чванливі люди
пам'ятали довго нас...

І лилось вино рікою,
гуркотіли небеса,
темно-хмарною юрбою
насувалася гроза.

І життя, що почорніло
за зимовий довгий сон,
оживало, зеленіло
і рясніло в унісон.

В унісон із гультяями
свято щирого тепла
над полями і лісами
на крилі несла весна.

* * *
Спустилась ніч. Між пелюстками цвіту
розлилась тишею в весняному саду.
Над садом небо оберталось в Лету
і кіт-самітник плакав на даху.

Ніч шаленіла тепло і духмяно.
Легенький вітер подих затаїв,
торкався цвіту збуджено і п'яно
та, схаменувшись, в далечінь летів.

А я сидів на лаві біля вишні,
гармонії черпаючи слова,
у цій вселенській срібнокрилій тиші
і сумував, шкодуючи кота.

* * *
Вже вечоріє на дворі.
Червона куля сонця
ховає промені свої
у дзеркалі віконця.

Темніє швидко. Вітер п'є
медовий запах саду.
Десь грім басисто хмари зве
на дощову нараду.

Приходить ніч, шалена ніч.
Весняна громовиця
сліпучим блиском срібних свіч
до ранку буде сниться.

* * *
Вирує знов весна
зеленою жагою
і теплий вітер дня
струмить над головою.

Збігають у дощі
небесні хмарочоси
і дух живий землі
п'є золотисті роси.

Усяка суща річ
земної благодаті
весняну кличе ніч
і ділить світ на статі.