Мабуть, я хвора… Вибач, мамо!
Та полишити вже не в змозі.
Коли шляхи складались прямо,
Й талант крокує по дорозі.
Пробач мені замки і двері!
То не від гніву, то для твору.
Тоді ж малюнки на папері,
Крізь слово прокрадались вгору.
Уся зачинність і відлюдність,
То не жорстокість одинацтва.
Моя зсумнілая відсутність,
Лишень є виразом юнацтва.
Я так живу і так кохаю.
Десь в інших вимірах, містах.
І скільки щастя посилаю,
Я вам із батьком у листах.
Мной володіє дивна сила,
Що насичає й навпаки.
Ой знала б ти, що зносила,
Коли все б” ється на шматки.
Та це мій вибір. Моя воля.
Моє життя, рахунки й доля.
То ж вибач, мамо, я інакша.
Містами тверда, десь та й м’якша.
Та невідкладно все ж майстриня,
Чогось значного берегиня.
І відійти від справ не зможу…
Давай хоч с праской допоможу!
17.03.13
Вибач, мамо!
© Copyright: Кристина Медина, 2013
Свидетельство о публикации №113031804881
Свидетельство о публикации №113031804881
Рецензии