Тільки мати мене сповила
Враз до серця свого пригорнула.
Вже рідненька давно відцвіла
І самотність мене огорнула.
Вже ніколи ніхто не прийде
І до серця мене не пригорне,
А душа в самоті пропаде
І у землю її хтось загорне.
Броджу світом неначе мара,
На душі вже мозолі натерті,
Чи вночі, чи як світить зоря
Від самотності ниє у серці.
Все живеє вмира в самоті
Все живеє живе лиш для себе.
Народилась мораль в животі
І нікому нікого не треба.
Чи потрібно на світі так жить,
Щоб душею ні з ким не зрідниться,
Можна вовком від цього завить,
Або плигнути з скелі й втопиться.
21.01.98
Самотнiсть
© Copyright: Георгий Грищенко, 2013
Свидетельство о публикации №113031802145
Свидетельство о публикации №113031802145
Рецензии