Дендропарк Софiiвка

Дендропарк «Софіївка».

Помандруй разом з нами  в  далекі віки,
Де поламані руки  застигли в  путі,
Вщент розбиті сердця і трагедія днів,
Ненадійність людей, зрада, підлість і біль.

Я мандрую по парку: краса навкруги,
Ці озера, неначе б то море біди,
Та надійно покладені камні лежать...
Осінь щедро дарує свою благодать.

Листя жовте, червоне, зелене й сухе
На деревах тріпоче і каже про те,
Що на світі є гарні слова і діла,
Та надмірність їх другим буває важка.

Граф Потоцький кохання своє передав
Через зроблені в парку великі дива
Дендропарк сполонив, і у захваті дня
Не відчули ми туги, що марне життя.

Скільки люду кістками своїми лягло,
Щоб іншим занадто красиво жилось,
Але є справедливість у цьому житті —
Граф Потоцький з лихвою це добре відчув.

Зрада жінки, образа і тяжкий тягар,
Що принизив і гідність донизу схиляв,
Важким каменем в сердці розбита любов,
Не піднятись Потоцькому в захваті знов.

Ходять люди по парку — радіють усі
І в полоні від всеї земної краси...
Але схилена постать забуть не дає,
Що нема досконалості в людях ніде.
                22.10.97