„Я знесилена стільки знести”...
Невгамонно кричить журба,
Та кому свою тугу понести,
Бо ж навколо студенна зима.
Ось нечутно злiтає з неба,
Бiлим килимом пада снiг...
Та нiкому мiй смуток не треба
I не впаде до твоїх вiн нiг.
"Я не можу сміятись нинi" -
I здригається бiль сум`ять,
А навкруги гiркота полинi,
Що не можу i очi пiднять.
Як плачливо зима спiває,
Завиває снiгом в ночi,
Своїм подихом бiль навiває
I запрошує : "Трохи спочинь".
Тужнi днi мiж собою схожi
I отямитись я не в силах,
Крiзь всiлякi мої огорожi
Увiрвавсь за майбутнє страх.
Завтра треба iти мiж люди,
Тiльки б в сумi радiсть знайти.
I тодi я спроможна усюди
Божу руку в життi вiднайти.
1980.01.31
Я знесилена
© Copyright: София Родникова, 2013
Свидетельство о публикации №113031701009
Свидетельство о публикации №113031701009
Рецензии