Ми не такі, як вчора, як поза- і поза-поза-,
Свобода як необхідність і оптимізм як доза
Гіркого сірого диму, думки – все частіше проза,
Дедалі частіше душать такі непрохані сльози,
Злі непрохані сльози, минуле на моніторі,
Минуле у вигляді віршів під ніком старих лав сторі,
Під лейблом банального “sorry” – ми просто стали інакші.
Когось розіп’яло кохання, когось продірявили наскрізь
Кулі байдужості світу, блакитного світу он-лайну.
А мені так не вистачає любові тут і негайно,
Справжності тут і негайно, натхнення – всього і відразу.
І викликає відразу дійсність нового часу.
Хочеться повернути хоча би на мить усе те,
Що нас робило собою, що нам надавало сенсу.
Здається, його «делітом» давно і безслідно стерто.
І тільки прозові відбитки флешбеками б’ються у серці…
19.02.2011
Ми не так, як вчора
© Copyright: Маргарита Олейник-Локай, 2013
Свидетельство о публикации №113031600402
Свидетельство о публикации №113031600402
Рецензии