Це моя спроба жити

Це моя спроба жити, а не існувати,
Відчувати, а не ховатись від болю
В усі ці маски, в нети, в контакти –
Літак у повітря, торпеди до бою!
Від ранку до ранку своїми мріями
Й чужими замітками живучи,
Ховаючи сльози під темними віями,
Від болю повільно вмирати вночі.
Та це всім знайоме, ми всі – трохи Фенікси,
Бо ранок дарує нам долю нову.
І знов будуть Sony, і Nikon’и, й Pentax’и,
І фотки в альбомах: «Ось так я живу!».
І смали – о, так, смаглів дуже багато,
А потім вся лірика – нетрадиційна.
Чому так виходить – мені те не знати? –
Бо вже задовбали миргородські війни!
Із посмішкою замість щита
Встромляють у груди ножа й повертають,
Й дивуються: «Бляха! Вона ще жива!»,
І потім так старанно добивають.
Та всі ми Фенікси, навіть не трохи,
І я не виняток, як не дивно.
Я – бойова машина, я – символ епохи
У руці замість меча з пляшкою пива.
Я вмію красиво зривати криваві
Бинти – свої і чужі, щоб всім видно.
Я – Фенікс, і знай, що ніхто не вправі
Заважати мені відродитися гідно.
05.01.2010