Загадка весни, лiта, осенi

Як тільки весна настає
Пригадує кожен своє
Найперше кохання в житті
І клятви любовні святі.

На думку спадає та мить,
Як став із коханою жить,
Для тебе змінивсь тоді час,
Все в світі було лиш для вас.

Приємно згадати тобі,
Як добре жилося тоді,
Був повен ти сили й добра,
Була то щаслива пора.

Як літо вступає в права,
Пригадуєш мудрі слова -
Прожити не ниву пройти,
Приходиться всяке знайти.

Хотілося праведно жить,
Нікому щоб зла не зробить,
Реалії ж в світі такі,
Що гинуть правдиві й слабкі.               

З брехнею міг світом пройти,
Ти ж знав - шлях назад не знайти,
Колись тебе лихо впійма
І доля скарає сама.

Дружину згадаєш й дітей,
Роботу і добрих людей,
Завзятість і сірість життя,
Душа ж вимага каяття.

Прости нам, о Боже, гріхи,
Душею бували глухі,
Не чули ми стогін чужий,
На поміч не йшли ми мерщій.

Ось осінь похмура прийшла,
Десь сірую фарбу знайшла,
Розплакалась зразу дощем,
Замурзаним блима лицем.

І в пору таку ось сумну
Згадаєш ти маму й труну,
Душа засльозиться сама,
Бо матері більше нема.

І друзі ідуть вже туди
Звідкіль їм уже не прийти,
А в тебе багато ще справ,
Не все ти зробив і пізнав.

Ти в пору таку не сумуй,
Готуйся і зиму зимуй,
Прийде ще за нею весна,
Тебе знов відродить вона.               
03.05.98