Шон Маклех. Мох, не слышно шагов...

                Шон Маклех.

               МОХ, НЕ СЛЫШНО ШАГОВ.


              Глеб Ходорковский (перевод)

                "Я стал камышом, который топчут кони..."

                ( Вильям Батлер Йетс )

   Когда я в последний раз посетил Ольстер, через границу Ирландской республики меня вёз водитель, у которого нехватало трёх пальцев на левой руке и лицо пересекал шрам. Мы молчали, так как понимали друг друга без слов. Только пересекая границу он сказал мне: "Мы - ирландцы... наша Родина как льдина, тающая под нашими ногами..." И тогда я записал:

                Наш зелёный остров -
                это айсберг, осевший на мель
                и покрывшийся мохом
                в океане времени
                Так мы и плывём
                в нашем "временно"
                размышляя о вечности,
                между старыми дольменами,
                напевая грустные песни
                о тёрпкой потусторонности.
                Не тает льдина нашего аисберга -
                извечно горячая
                как чай в чайнике для заварки
                у чудака О,Генри
                Мы пьём его глотками
                ни над чем не задумываясь,   
                печём ирландские пуддинги
                из минут и ошибок,               
                из бессмыслицы нашей истории,
                из шуток не к месту
                и пустоты несказаннывх слов...
                Вкусно. Особенно с виски.
                А ну-ка станцуем джигу!
                Станцуем...
               

                *   *   *


 Мох. Крокiв не чути
Шон Маклех
                «Я став очеретом, який топчуть коні…»
                (Вільям Батлер Єйтс)

Коли я в останнє відвідував Ольстер, мене віз через кордон з Ірландською республікою водій в якого бракувало трьох пальців на лівій руці, і був шрам через все обличчя. Ми не розмовляли цілу дорогу, бо розуміли один одного без слів. Тільки при перетині кордону він сказав мені: «Ми – ірландці… Наша Батьківщина як крижина, що тане під нашими ногами…» І тоді я записав у свій нотатник таке:

Наш зелений острів –
Це айсберг вкритий мохом,
Який застряг на мілині
Океану часу.
Отак ми і плаваємо
У нашому «тимчасово»,
Думаючи про вічність
Між старими дольменами,
Співаючи свої сумні пісні
Про терпку потойбічність.
Крига нашого айсберга
Не тане – бо споконвіку гаряча
Як чай у заварнику
Дивака О’Генрі.
П’ємо його ковтками
Навіть не думаючи,
Печемо свої ірландські пудінґи
З хвилин та помилок,
З безглуздя нашої історії,
З недоречних жартів
Та порожнечі несказаних слів.
Смакує. Особливо з віскі.
Танцюймо свою джигу!
Танцюймо….


© Copyright: Шон Маклех, 2013
Свидетельство о публикации №113031508625