Здравствуй, любовь Из Ганы Осадко

ЗДРАВСТВУЙ, ЛЮБОВЬ 

Утлое судно – корабль из коры,
В трюме – товары да тина...
Волны – под небо, и, Бог помоги,
Девку  подкинет, как мячик: «Лови!»
А не поймал – не сносить головы...
– Что б ни случилось, останешься ты
Первой.
Последней.
Единой.

Единокровная, да не одна:
С белым лицом океана стена,
Даже кровинки ни грана…
Пальцам замёрзшим нащупывать плоть...
– Ты, моё сердце?
...Смеётся Господь:
– Это апокрифы, Анна...

Единоверна, а веры-то нет,
В сердце сомненье, и небо сто лет
Сыплет небесную манну.
Полночь. Стук в двери...
Как страх побороть?..
– Ты, моё счастье?
...Смеётся Господь:
– Это поэзия, Анна.


Единосущна, да сущность – не шёлк.
Что я искала и что ты нашёл?
Вод или ила печали?
Нежная длань –  золочёная лодь...
– Здравствуй, Любовь...
...И премудрый Господь
Тело с Душою венчает...



Ганна Осадко
ЗДРАСТВУЙ, ЛЮБОВЕ

Вутле суденце – кораблик з кори,
в трюмі – олива і цина...
Хвилі – над небо, і Бог догори
дівку підкине, як м’ячик: «Лови!»
А не зловив – не підводь голови…
Я – у воді. До води говори:
Перша.
Остання.
Єдина.

Єдинокровна, яка не одна:
Біле лице, океанна стіна,
Ані кровиночки, ані…
Пальці замерзлі намацують плоть…
– Ти, моє серце?
…Сміється Господь:
– Це все апокрифи, Аню…

Єдиновірна, а віри катма,
Сумнів у серці – як довга зима:
Як перебути останню?
Північ. І грюкіт у двері…
– Заходь.
Ти, моє щастя?
…Сміється Господь:
– Це все поезія, Аню.

Єдиносуща, бо сутність –  то кров.
Що я шукала і що ти знайшов?
Безмір води чи намули?
Ніжна долоня – золочена лодь…
–  Здрастуй, Любове…
…І мудрий Господь
Душу до Тіла притулить…