А вітер знову розвиває коси
Той дівчини, яку любив ще вчора.
І не кричить вже серце стоголосо,
Одна лиш мить, твоя душа як хвора.
Ти згадуєш її, а серце не тріпоче,
І не пітніють вже твої долоні.
Лиш зрідка спогади пам'ять лоскочуть,
Ти вже забув, як був колись в полоні.
Шкода, але любов минає.
Чи зовсім це була і не любов?
Чи просто щось із серцем твоїм грає,
А ти в кохання віриш знов і знов!
Ти не караєш дівчину-лебідку,
Бо ж розлюбив її ти сам.
Даруєш в знак прощення жовту квітку.
Вона лиш плаче. А чого чекав?!
Вона тобі не скаже більш і слова,
Хоч не забуде і буде ще любить.
З тобою все гаразд, лиш трохи відбирає мову,
І від болю серце лиш щемить.
Тепла розмова вже давно минула,
А на душі твоїй печаль.
Радіти маєш, душа твоя любов забула,
Але тобі чомусь все ж трохи жаль...
23.07.2012
А вiтер знову розвива коси...
© Copyright: Алла Ложкова, 2013
Свидетельство о публикации №113031410002
Свидетельство о публикации №113031410002
Рецензии