Из Дмытра Павлычка. Когда мне прихлебатель тянет

Когда мне прихлебатель тянет руку,
бегу подальше, словно сам не свой,
как будто наступил я на гадюку
босой ногою в гуще травяной.

Боюсь его улыбочки без звука,
отвратной, как у шлюхи записной.
О, как бы он втоптал меня в грязюку,
его слова  - отрава, смрад и гной.

А он пойдёт туда где многолюдно
и прошипит то здесь, то там словцо,
чтоб втолковать товарищам подспудно,

что я гордец. Не пью ни с кем винцо…
Но я же не Христос и мне не трудно
от поцелуя отвернуть лицо.


Дмитро Павличко

          * * *
Коли мені підхлібник тисне руку
Тікаю геть від нього сам не свій,
Мов босою ногою на гадюку
Я наступив на стежці лісовій.

Боюся усмішки його без звуку,
Такої штучної, як у повій.
О, він мене втоптав би у багнюку,
Його слова - отруєний напій.

А він піде тихесенько між люди
І просичить то тут то там слівце,
Що з мене вже, мовляв, пуття не буде.

Зарозумілий... Добре знаю це.
Я ж не Христос, що знавши підлість Юди,
Дав цілувать йому своє ліце.



Картина Караваджо. Поцелуй Иуды