Море

Хвилі німого настрою
М’яко лоскочуть ноги.
Зараз я в тебе закохана
Й до тебе усі дороги.
Скоро зачеплять, поглинуть
Ніжні бурхливі приливи .
О, яке жадане диво –
Моря ласкаві обійми!
Завжди знала, завжди розуміла –
Ти мене заспокоїть не вмієш.
Ти хвилюєш ще більше, море,
Ти без хвиль хворієш, марнієш.
Забирай без залишку море:
Я твоя від сьогодні й навіки!
Я навчуся тобою дихати,
Ти мене не покинь лиш тільки...
Може, я завтра забуду вже
Міць, що даруєш мені,
Неспокій, що ним огортуєш,
Тривогу, неначе вві сні...
Можливо, від тебе поїхавши,
Забуду солоний присмак,
Забуду усі обіцянки
Й зустрінутий з птахами присмерк.
Та зараз, у цю хвилину,
Опускаю очі додолу
І благаю лише одного:
Забери, забери мене, море!
Я віддам тобі все без останку,
Все забуду, чого мене вчили,
Щоб дізнатись, чого я варта
В твоїх темних очах, море миле.
Забери мене, вічне море,
Але швидко і прямо зараз.
Я слабка й недолуга людина,
Як би голосно не сперечалась.
Забери мене, синє море,
Заховай десь в своїх закромах.
Я навчуся тобою дихати,
Я забуду свій вічний страх.