Пристрасть

коли-небудь, дивна моя пристрасть,
спалахнеш на цілий довгий день,
й перелякано велике місто,
як стиха покличемо лишень,

підгорне під себе дужі лапи
і сховає довгі пазурі,
й попелом пожовклим його мапи
запорошать вулиці сумні

а ми будем мов два надстворіння,
хижі і крилаті мов з легенд,
і на день один життя безсильно
згоду дасть на наш дуальний бенд

ми знайдем найвищий дах у світі
і застигнем на його спині,
а під нами з парусами в квітах
будуть йти гігантські кораблі

ми зірвемось, моя дивна пристрасть,
і падінням в декілька годин
замилується слабка тварина міста,
і прискориться безжальний часу плин

ми летітимем у воду і молитвою
задзвенить безглуздий дикий сміх,
наче п'яні, втомлені гонитвою
перевершимо ліміт своїх гріхів

і прибігши зверху до поверхні
океану наче фарба синього,
перед смертю наче дві комети
не здригнемося і будем сильними

тільки море зжерти нас не схоче,
ми гріховні, дивна моя пристрасть,
і відкашлявшись якраз поночі
море нас поверне в тихе місто

нам на згадку про цей день лишиться
лиш вина та запахи падіння,
і глухе слабке гарчання звіра
й плями сині в сторінках сумління

проживемо, дивна моя пристрасть,
цю гріховну і недовгу віху
тільки втомлена сумна тварина міста
все чекатиме відлуння того сміху