Женщина Золотая. Москалик

               

                Женщина Золотая.
.

                МОСКАЛИК


              Глеб Ходорковский (перевод)

        Летом девочка Мирося, что жила в Карпатах,
        В Крым отправилась - на море - с мамою и папой.
        Всё впервые, интересно -волны, пляж и чайки!
        Мама скинула с малышки трусики и майку,
        а на голову - панамку:"Бігай, мила дочко!"-
        И Мирося побежала поиграть в песочке.
        Замок падал, не давался,прищемился пальчик.
        Неожиданно у моря появился мальчик.
        Тоже маленький. В панамке. Полностью раздетый.
       "Як тя звати" - спрашивает. Только по приметам
        местным был он, удивился: "Я не понимаю"...
        А Мирося на мальчишку смотрит, изучает
        как анатом, присмотрелась, всюду водит оком...
        и тотчас же к маме с папой кинулась с подскоком:
        -Йой! Матусю! Я тааааааакого виділа сьогодні
         Бахура голісінького у маґерці модній!
         Не по-нашому балакав, ну таке чудило!
         І у нього...теє...тоє...біле щось висіло...-
       - Покраснела, мнёт платочек, а потом спросила -
        "-Певно, мамо, то москалик, що Ви говорили...
          Ви казали, з москалями ми не схожі. Тільки
          Я не думала, признаюсь, щоби АЖ НАСТІЛЬКИ...

      
                *   *   *


               Москалик
       
             Женщина Золотая



Влітку дівчинка Мирося, що жила в Карпатах,
В Крим приїхала – до моря – з мамою і татом.
Все цікаве, все уперше – хвилі, пляж і чайки!
Мама скинула з малої трусики, і майку,
Одягла панамку білу: “Бігай, мила дочко!” –
І Мирося полетіла бавитись в пісочку.
Довго замок будувала, пасочки ліпила,
Аж нарешті біля моря хлопчика зустріла.
Теж маленького. В панамці. І нічого більше.
-Як тя звати? – запитала. Певно, із тубільців
Був малюк. Бо здивувався: “Я не понимаю”...
А Мирося так уважно хлопця розглядає,
Все вивчає, як анатом, скрізь проводить оком,
А тоді до мами з татом підбіга з прискоком:
-Йой! Матусю! Я тааааааакого виділа сьогодні
Бахура голісінького у маґерці модній!
Не по-нашому балакав, ну таке чудило!
І у нього...теє...тоє...біле щось висіло...-
Червоніє, бґає хустку, а тоді несміло:
-Певно, мамо, то москалик, що Ви говорили...
Ви казали, з москалями ми не схожі. Тільки
Я не думала, признаюсь, щоби АЖ НАСТІЛЬКИ...


© Copyright: Женщина Золотая, 2011
Свидетельство о публикации №111010509810