Не ховай руки!

Не  ховай  свої  руки  під  фартух  лляний,
Кажеш,  шкіра  суха,  хоч  водою  змочила…
Зацілую  усі,  не  ховай,  моя  мила,
Смак  долоньок  твоїх,  ніби  з  меду  напій.

І як  солодко  пахнуть!  Пекла  пиріжки,
Свіжий  хлібчик  із  рук  твоїх  -  святість  одвічна.
А  яким  є  життя?  Увійшов  в  теплу  річку,
Роздягнувся  й  пірнув  з  головою  мерщій!

Твої  руки  не  раз  витягали  мене
Із  багнюки,   гнилля  -  не  шовкова  то  стрічка,
І  ставала  тоді  ти  змужніла,  не  звична,
Бо  губилась  чарівність  жіночих  манер.

Простягни,  Королівно,  ти  руку ,  візьму
І  схилюся  над  нею,  цілуючи  ніжно!
Моя  ластівко  люба,  пробач,  що  я  грішний,
Сповідатись  чи  буду  іще  я  комусь…

У  тобі  мій  вогонь ,  а  душа  -  це  теж  ти!
Пальці  тонкі,  умілі,  і  кожен  -  рідненький.
Не  ховай  свої  руки,  бо  діти  до  неньки
Пригорнутися  хочуть  -  в  обійми  впусти,

Як  же  тепло!  Погладили  шкіру  суху,
Зазирнули  у  очі  зелені-зелені,
Та  сердечка  свої  їй  поклали  у  жмені
На  схорон  тільки  мамі.  Я  ж  радо  зітхну…

 
Чи  вдалося  поповнити  щастя  запас,
Півдороги,  по  ній:  десь  поля,  а   десь  хащі,
Та  завжди  поруч  йшли,  ніби  друзі  найкращі!
Не  ховай  же   натруджені  руки  від  нас!
(7.03.13)


     ОНЛАЙН-ПЕРЕВОД, слегка деревянный)))

Не  прячь  свои  руки  под  передник  льняной, 
Говоришь,  кожа  суха,  хотя  водой  смочила. 
Зацелую  все,  не  прячь,  моя  милая, 
Вкус  ладошек  твоих,  будто  из  меда  напиток.   
И как  сладко  пахнут! Пекла  пирожки,
Свежий  хлебчик  из  рук  твоих  -  святость  извечная.
А  какою есть жизнь?  Вошёл  в  теплую  реку,
Разделся  и  нырнул  с  головой  скорее!   
Твои  руки  не раз  вытягивали  меня
Из  грязи,   гнилья, -  не  шелковая  то  лента, 
И  становилась  тогда  ты  возмужала, не  привычная, 
Потому что  терялась  обворожительность  женских  манер. 
Протяни,  Королева,  ты  руку,  возьму 
И  склонусь  над  ней,  целуя  нежно!
Моя  ласточка  дорогая,  прости,  что  я  грешен, 
Исповедаться  или  буду  еще  я  кому-то.   
В  тебе  мой  огонь,  а  душа  -  это  тоже  ты! 
Пальцы  тонкие,  умелые,  и  каждый  -  родненький. 
Не  прячь  свои  руки,  потому что  дети  к  матушке 
Прильнуть  хотят  -  в  объятия  впусти,   
Как же тепло!  Погладили  кожу  сухую,
Заглянули  в  глаза  зеленые-зеленые,
Да  сердечки  свои  ей  положили  в  горсти 
На  сохранение  только  маме. Я  же  радостно  вздохну...
Удалось  ли пополнить  счастье  запас, 
Полдороги,  по  ней:  где-то  поля,  а   где-то  чащи, 
И  всегда  рядом  шли,  будто  друзья  наилучшие! 
Не  прячь  же   натруженные  руки  от  нас!