Ти знов торка шся мене...

Ти знов торкаєшся мене
руками ніжними ві сні.
Усе пройшло, і це мине,
лиш смуток у душі засів.

Сховавсь далеко за журбу,
вгорнувся глибоко в печаль,
Наклав про все, на все табу,
лише залишив тугу й жаль.

І так живу з тобою в снах,
ненавиджу я сонце й день.
Прокинусь – свічка в головах,
а на стіні гуляє тінь.

Йде вихилясам по вікну,
кружляє вихором вона.
Чому мене, чому одну
бере в обійми сатана?

Може, це ти, коханий мій,
віддав мене в обійми ночі.
Не віддаляйся знов, постій
і відпусти, я так не хочу...


Рецензии
Наталю, чого так сумно? Спробуйте ширше відкрити очі й подивитись уважніше довкола: на порозі - весна-чарівниця. А скільки сонця й роботи в садку та квітнику на нас чекає! І не забувайте: хто вірить у щастя - воно неодмінно прийде. Згадаєте мої слова... З повагою О.С.

Бурчак Ворожбянский   06.03.2013 22:50     Заявить о нарушении
Дякую за відгук! Написаний цей вірш давно, а за роботою сумувати ніколи, справедливо сказано.Я оптиміст, мабуть навіть, дурний оптиміст. З повагою, Наталка.

Наталья Сытник   07.03.2013 10:53   Заявить о нарушении