Чарам ночi Олександра Олеся

Здрастуйте, рожеві, світлі ранки!
Здрастуйте, всі мрії золоті!
Хоч тепер нап’юся без останку – 
Потім вже горітиму в огні.
Може, й не горітиму, хто знає?
Ким придумано завжди чекать?
Я не хочу так, я обираю
Хай хоч у кінці життя палать!
Відкидаю геть усі закони!
Я один – нікого більш нема!
Тут усе для мене...Забобони?
Я тепер руйную їх щодня!
Що було не можна – тепер треба,
Поки не набридне, хай кортить!
Мало так було землі та неба.
А тепер «життя – єдина мить»!
Жив так довго тим, чого немає,
Ніколи не буде й не було...
Нас навчив того, що й сам не знає,
Мабуть, Бог чи, може, інший хто...
Змалечку чужі пріоритети:
Будь таким, як всі, мовчи, терпи
І чекай, молячись на тенета...
У собі всі почуття приспи.
То підбрі***, то бреши відкрито,
Розумніший – хто того навчивсь,
Дивиться спокійно й гордовито
На усіх і вся... Собі помстивсь.
Я втомився сам собі брехати!
Буду сам собою відтепер!
Не вбивати і не руйнувати,
Просто жити без дурних химер.
Брати від життя усе! Радіти!
Щосекунди! Заборон нема!
Я один-єдиний в цілім світі!
Мій, моє, мені, мої, моя!
Я не хочу комусь заважати –
Хай не заважають і мені...
Я уже віддав для всіх багато,
Час прийшов залишити й собі.
Щоб природа потім не спитала:
«Ну чого дурний такий ти був?
Мовчки я ж постійно натякала –
Натяк мій ти так і не почув...
А моя байдужість – просто сила,
Перший поклик – то єдина путь:
Добра – зразу розгорнуться крила,
Зла – значить, крила відпадуть...
Іншого чого іще шукати?
Ти ж усе життя чогось шукав,
Прагнув сам себе ти перегнати –
Так нічого і не наздогнав».
02-05.03.13