Важко уявити

Ні, ні, не думай, не сумую.
І не буду тебе кликати.
По вулицям я тихо лиш крокую,
По вулицям, де важко дихати.

Де важко дихати без тебе,
Де слів бракує для прощання,
Де бракує всього неба
І стільки часу на вагання.

Я обіцяю не просити
Про допомогу, ніжність чи кохання,
І якщо вирішиш піти
Про поцілунок на прощання.

Прошу лише одне:
Давай без зради, любий?!
Ця хтивість, пристрасть, все мине,
А вірності уже не буде.

І от тоді мене пробач,
Вже не благай про спробу другу!
Вона була чимось краща, бач...
І ти зійшов на іншу смугу.

Тепер бувай, без сліз і сварок.
Всі твої речі я зберу сама.
Листи тепер, лише, без марок
Давай не вішати клейма!

Іди, не стій! Я не пробачу.
Мені не легше, віриш?!
Ти вже жалкуєш, бачу...
Але життя на двоє не поділиш.

Я пару стрічок надрукую
Й слова складу до купи.
Ти знаєш, ні про що я не жалкую...
Це від вина лиш трохи мутить...

Так важко все це уявляти.
Мороз по шкірі наче...
Ти повинен обіцяти,
Що я від цього не заплачу.

Так дійсно, ти нічого не повинен.
Мені тим паче, розумію
Ти лише визнавай провину,
А я судити, пробач, не смію.