Потреба
жаданий витвір давніх мрій!
Тріпочеш ти в душі моїй,
як журавель у жмені неба.
Нахромлюєш на вістря стрічі,
журою зрошену, оту
мою отруйну самоту,
закутану у тихий вечір.
Голубиш серце на осонні
п’янкого щастя, і тому
не вірші спалюють пітьму,
а поцілунки безборонні…
Свидетельство о публикации №113030205700
Молчу…
Печаль упрятана в словах.
Ненастный день –
как предостереженье.
Но память-сполох в обморочных снах
не беспокоит ночь в её теченье.
С утра дождило –
стал свежее свет.
Берёзку-струнку
выбелило нежно.
А Вы прошли околицами лет,
нагую память приласкав небрежно.
Смеясь –
иль вовсе через не хочу, –
судьба тропу торила
между нами…
Пускай всё будет так –
я помолчу,
не сдвину чаши у весов словами… Ось моя подружка Ваш віршик переклала - чи до вподоби?
Маргарита Метелецкая 08.11.2014 17:25 Заявить о нарушении