те, що лишилось
Сухий, я - позабутая дорога,
Чи соловей, який в гнізді оглух,
Молитва невимовная до Бога.
Дощами плач на камені! Калік
Жени ордою здичавілих гунів!
Відціжуй сонце, лий прожовклий сік,
Крилом торкнусь: гудуть проміння-струни!
Я спрагло задивляюсь у дощі,
Крізь сльози бачу наче сад квітучий.
Зберу на ранок крапельки душі
З каміння... і вросту в одвічні кручі.
Свидетельство о публикации №113030101885
Доброе утро)
Ксана Поликарпова 08.12.2020 10:09 Заявить о нарушении
здравствуй)
Хелена Фисои 08.12.2020 12:39 Заявить о нарушении