Було колись, колись було...

Було колись, колись було
безмежне небо і сріблясті зорі,
Ховався місяць за селом
десь у копицю, там на полі.
І ніч полохалась дзвінкого поцілунку,
підслухувала й втримать не могла,
Страждала від такого подарунку,
бо чула щось там край села...
Нашіптували трави колискову,
нічний скрипаль смичком перебирав,
І, наче, із душі якусь обнову,
ще незбагненну, потихеньку крав...


Рецензии
Перші 2 строчки цікаві.А далі треба працювати.Вчіться думки писати компактніше, і все буде добре.

Людмила Журавская   01.03.2013 20:23     Заявить о нарушении
Дякую!!!)))

Наталья Сытник   02.03.2013 18:49   Заявить о нарушении
Цілком згоден з рецензією. Думки є, форма їхнього викладення - кульгає. Але це краще, ніж було би навпаки - стерильно-зразкова форма без думок. Ще вдячний авторці за "булО"! Так сьогодні не вистачає правильних, українських наголосів... Від отих "мЕні, тОбі, мОє, твОє, прИйду, знАйду" і іншого подібного вже нудить. Олег

Олег Омелянчук   09.03.2013 12:28   Заявить о нарушении
Згодна з тим, що ідеальні вірші не завжди цікаві. І не у кожного все ідеально.Але певні вимоги існують і їм треба коритись.

Людмила Журавская   09.03.2013 15:00   Заявить о нарушении
Мова не про "ідеальні вірші".. Вони, якраз, і цікаві, бо інакше не були б ідеальними. Мова про ті вірші, які написані бездоганно за розміром та іншими технічними параметрами, але в яких відсутня якась думка, чи що... Такі є. Можливо - в кожного з нас такі відшукаються. І вони - не зло, а просто свого роду помилка автора, бо акцентуючи на чомусь одному свою увагу, він(автор) втратив щось інше. Тобто ми мусимо поєднувати часто непоєднувальні речі: і "душу" вірша і "тіло" його. У віршах Наталіїї поки що більше "душі". Олег.

Олег Омелянчук   09.03.2013 18:02   Заявить о нарушении