Стоять біля річки занедбані села,
В них діти сумні і жінки невеселі,
Хоча й не війна, а і миру немає,
За Які гріхи нас Господь так карає?
Журба скрізь та сльози, на рідній Вкраїні,
Куди ж тут податися вільній людині,
Є стежки до лісу, є стежки до степу,
Можливо хоч там є для тіла безпека?
Співають селяни, хоч це серце тішить,
І кудрі дітей вітер ніжно колише,
В цій пісні співається прО юні рОки,
Про щастя години та нАївні кроки,
Про райське життя, безтурботне і вічне,
Радіє душа, бо їй се так незвично.
Стоять б ля р чки занедбан села
© Copyright: Николай Прохоренко, 2013
Свидетельство о публикации №113022704463
Свидетельство о публикации №113022704463
Рецензии