Леля кохання

Промені  ранкового Сонця, ніжним дотиком,  виводили зі сну.
Так, між нами така домовленість.  Сон міцно тримав мій розум, там де був Він. Мій любий  – моя друга половинка. Сяйво сонячного світла, нас роз’єднувало, що ранку.
Так сумно…. Сумно на справді і йому. Я вже зрозуміла, хто ми такі, та для чого, нас розділяє, що ранку Сонце. А Він, не розуміє хто він, та для чого, йому потрібно покидати наш простір кохання, і линути туди де спить тіло.
Леля, раз на тисячу літ, втілюється в життя, для поповнення, новими живими потоками кохання.
Для цього, вона роз’єднується на дві половинки, і народжується в дівчині та хлопчику.
Цього разу, з самого початку, щось пішло не так. Мама дівчинки, не бажала народжувати дитину.
Щодня, програма втілення змінювалася, залежно від настрою та бажання мами.  Так, Боги не мають влади, над помислами та бажаннями людей.
 Хлопчика, навпаки, чекали і наділяли  силою любові батьки.  Тільки вночі, коли спали Він та Вона, Леля ставала сама собою, і виконувала свою місію, кохання. Промені Сонця, виконували свою місію,розподілу  одного цілого, Бога кохання на дві половинки, Він і Вона.  Промені Сонця, не могли не виконувати, свою домовленість. Така домовленість, і її ніхто не може змінити.
У людей, все спонтанно і залежить від настрою. На те вони люди, через них, Боги мають можливість розвиватись. А у Богів своя  місія, отримати досвід,  і не загубитися, серед людського потоку життя.
    Народжувались дівчинка та хлопчик одночасно, в одній палаті лікарні. Для Лелі це було незвично, раніше було народження в інших умовах. Вона закричала одразу, а Він на хвилину пізніше народився, вона пробудила його Душу, своїм криком. Сім днів і ночей, Леля перебувала, у двох тілах одночасно. І тоді то Леля, побачила своє майбутнє втілення. Від побаченого, сім ночей плакала, а діти спали, відчуваючи одне одного, як одне ціле.
Так, в житті людей, навіть Боги, не в силі змінити те, що творять люди думками, емоціями. Згодитися та йти покірно по втіленню, було прийняте рішення.
Діти росли, кожен в своїй сім,ї Так, вони не повинні були зустрітися.  Вони відчували одне, і що ночі у вісні знаходились в одному просторі кохання. На світанку їх розділяли промені Сонця. Память залишалася і відуччя чогось неймовірного, та не розуміли, з чим пов’язані ці відчуття. Роки летіли, та в житті, зустрітися не було шансів.  Доля, яку змінила мати дівчинки, в момент народження хлопчика, перечеркнула всі плани втілення, Лелі.
   Боги, не в змозі, вплинути на хід життя людей. Роки летіли неспинно, що ночі Леля ставала Богинею кохання, виконуючи своє завдання, а на світанку промені Сонця роз’єднували її тіло, на дві половинки. На протязі всіх років, людство жило без втручання в життя сили кохання. Так завжди стається, коли втілюється в життя Леля.
Життя людей таке, і  не в змозі,  ні один Бог його змінити. Через 18 років, хлопчика забрали до армії, і відправили на війну в Афганістан.  Що ночі дві половинки Лелі, долали відстань,линули одне до одного. Тіла кохання, двох половинок, збільшуючись в розмірах, свого впливу, на всіх  закоханих. Так завжди було, завойовувала простір впливу на закоханих. Тільки не мала впливу, на дві половинки одного цілого, вона жила їхніми тілами, ємоціями , болями , стражданнями. Її доля, була в руках  людей, вона наповнювалась людськими почуттями.  Він і Вона, були наповнені силою кохання, але доля змінена…. Йому, куля зупинила серце. Вперше, біль втрати, відчула дівчина, та не зрозуміла, тільки біль… тільки біль….  Біль яку вгамувати нічим…. Змиритися... змиритися...чула голос Лелі і покірно погодилася. А вночі, він подихом свого кохання, огортав її, і Леля вже не покидала обох.  Були разом…, та не такий досвід, хотіла отримати Леля. Кохання повинно було бути іншим, щасливішим,більше радості.
Час летів неспинно, Душі загиблого,  було знайдено нове втілення.  Там, на далекому сході, в просторі іншої віри, було загублено частинку Лелі.  І знову, довгий шлях страждань тілесних, бо серця двох, билися в однім ритмі кохання. Вони знали, що ті з ким зустрічалися в житті, то були не їхні частинки цілого, великого кохання Богині Лелі.
Час робив своє. Життя кожного різнилося, вона роками старіша…., а він молодий…. Дві половинки, одного цілого кохання,Лелі, стрімко летіли на зустріч одне одному.
Так різниця в роках, та й відстань, яку подолати фізичні тіла не змозі аби зустрітися. Тільки почуття сердець, їх перепутати не взмозі, ні він ні вона.  Зустріч сталася, в Інтернет просторі. Він і Вона, знайшли одне одного, відчули миттєво…. Та відстань в роках
поставила перепону, яку здолати може тільки він.
 Вона, чеканням  утримувала в собі віру і надію, а Він змінювався в обставинах, що склалися. Йшов шляхом, створеним новими умовами життя.  Але ж дві половинки, одного цілого кохання Лелі, знайшлися. 
І знову, промені Сонця розривають навпіл одне ціле… велике кохання. І знову Леля не в змозі вплинути на ситуацію. Тільки два серця, на всій землі,  в одному ритмі кохання. Тепер вони живуть дихають, думають, відчувають на величезних просторах. Вібрації одного цілого кохання. Вона знає, та нічого вдіяти не може, бо така доля…. Він, не знає тільки відчуває…. Все залежить від нього.
 Леля, буде ще довго, що ранку розділятися на дві половинки, аби жило, одне велике кохання, яке охопило половину земної кулі. 
Промені Сонця, що вечора нестимуть мене, в мій сон, там є ти і я….
Що ранку, промені Сонця, мене повертатимуть в моє тіло і залишатиметься тільки спогад, про одне ціле кохання. Він і Вона, подихом своїх сердець, будуть тривожити кожного, хто закохається….. Чи варто змінювати те, що було вірішено мамою?....  Леля кохання, отримала досвід болю та страждання. А кохання?

Схід Сонця  повертає в життя,
Зупиняє на мить погляд , вороття
Повинно бути завжди,
Аби не пролити, даремно кохання води.
Напитись коханням повинні двоє,
Насолоду від життя, отримають обоє,
Леля кохання, бере на себе всі муки,
Аби в коханні, були з’єднані серця і руки.
Кохання тілесне ,
Стрімко летить в небесне,
І стає великою силою,
Насолода тілесна,  будь мені милою.
Прийняти в обійми, тебе не боюся,
Промені Сонця, в вас купаюсь,
Коханням з Сонцем поділюся,
Мрійливо, в відповідь посміхнуся.