Козел і «Апачя».
В день погожий і веселий літньою порою,
Йшов підпитий наш «Апачя» тихою ходою.
Та на стежечці вузькій , щось замекотало,
Щось рогате , бородате на стежині стало.
Наш «Апачі» воїн славний . не довго журився,
Він на в колішки спустився, козлу покривився:
« Ти чого мурло рогате, мека на дорозі,
Що не бачиш, йде Апачі , трохи на розносі?»
А воно, мурло рогате, зовсім не вступає,
Круторогами махає, язик виставляє…
« То ти вздумало нещастя мені ще й кривитись?
Ану , стань рівнесенько – будемо ми битись!!!!»
Наш цапок не довго дума, духу набирає,
Та з розмаху, в самий лоб «Апачі» ціляє…
Соловейки заспівали, зірки засвітились…
Не згадає де й галоші новенькі поділись…
Так той цап йому поцілив , саме поміж вуха,
Що потилицю він свою і до нині чуха.
Хоч і цапа на цім світі вже давно немає…
Та історію веселу всім розповідає….
Козел и Апачя
© Copyright: Татьяна Цымбалюк, 2013
Свидетельство о публикации №113022308916
Свидетельство о публикации №113022308916
Рецензии