Плачуть верби

Плачуть верби………
Плачуть верби золотаві  у  сільських долинах,
Ой спіткала лиха доля того селянина.
Душа тужить , серце плаче за твоїм минулим.
Плачуть в селі не ледачі, добрі наші люди…
Господарські всі будівлі – роздерті, розбиті.
Зруйновано колгосп «Мир», - кишені набиті.
Стогне, плаче свята земля – вкрита бур’янами,
Руйнівників проклинає  - пустими полями,
А колись Господь спитає : що ви наробили?
Чи нажитим збагатіли, чи довго раділи?
Де була колись в нас ферма – там лиси гуляють,
«Добрі»  люди все розбили – тепер вітри дують.
Колись була у нас церква – люди там молились,
За сов’єтів стала баня – селяни там мились.
Та у наші часи «бурні» , вже й того немає,
Познімали вікна , двері, вітер лиш гуляє.
Школа наша Альма – Мати, ще панам служила,
І ВОНА людиськам «нашим» чимось не вгодила.
І на неї напосілись нелюди прокляті,
Опустіла , почорніла наша   Альма – Мати.
Схаменіться , люди добрі! Не дайте загинуть.
Селу мому  прекрасному – в минуле полинуть!
Що залишите нащадкам, що скажете Богу?
І куди приїдуть діти у важку негоду?
Село моє Удріївці – станеш ти на ноги!!!
І зацвітуть сади твої – повернуться люди!!!