Горпинка Пантелеймон

Горпинка і Пантелеймон.
Жила бідненькая дівиця,
Яка Горпинкою звалась,
Із парубками не гуляла,

Спокусам грішним не здалась.
Та от , до них в село далеке,
Приїхав парубок якийсь,
І у Горпинки серце бідне,

Та й усі нерви зайнялись.
Пантелеймоном хлопа звали,
Був славний і стрункий козак,
І витанцьовував з дівками,

То коломийки , то гопак.
А бідне серденькосерденько Горпинки,
З жалю і ревнощів рвалось.,
Пантелеймона привернути,

ЇЇ усе ж таки вдалось.
І парубок схотів женитись,
Бо добре би йому було,
Бо та краса, що у Горпинки,

Такої більше не було.
І от вони вже одружились,
Та стали мирно поживать,
І та краса , що у Горпинки,

Йому почала набридать.
І він на другую дівчину,
Почав тихенько зазирать.
Ну , а Горпинці у всі вуха,

Брехню почав він навівать.
Бо то, мовляв , така природа,
У його генах завелась.
А та любов , що до Горпинки,

У темні дебрві подалась.
І багатьом таким Горпинкам,
Приходиться усім страждать,
Пантелеймонам на ті сльози...
З високих гірок - наплювать...