Наречена

Наречена.

Стоїть одна , прекрасна наречена,
У білому вбранні і не весела,
У мертвій тиші лиш вона одна.
А на обличчі мертва самота.

В кріїні мертвих де тепер живе,
Немає радості, навік усе німе.
Чому ж вона туди попала,
За що ж її так доля покарала?

А в всьому винна лиш одна любов,
Любов , що зіпсувала не одному кров!
Те почуття , що вміє всіх карати,
І тільки одиниць, у щасті колисати.

Отож: жили в минулому веселі друзі,
Дитинство, юність все в одному крузі....
І от вони вже підросли,
Й на танці з іншими пішли.

І по дорослому вже веселились,
Нічим серйозним не журились....
Та раптом сталась дивина,
В житті у двох з'явилася ВОНА:

Струнка , весела, кароока ,
Вродлива , ніжна , не висока...
Усмішка на обличчі вигравала,
Печалі й сліз вона тоді не знала.

І карі очі палко закохались,
У душу почуття закрались,
Та й інші , карі очі, на кохання відгукнулись.,
Серця і душі в тихий час зіткнулись....

Їм соловейки в тишині ,
Співали ніжно до зорі....
Уста з устами зустрічались,
Щасливі були, разом милувались.

Та інші очі - голубі,
Із ревнощів страждали в самоті,
Не міг на щастя друга, друг дивитись,
Щасливим бути, з ними веселитись...

Журба і туга серце розривала,
У душу злоба, ненависть закралась......
Хіба він винен був у тім,
Що сталося таке із ним?!

Він так кохав і серцем і душею,
Вставав , лягав  - з думками лиш про неї
Але ВОНА лиш кароокого кохала,
Його ж кохання, до уваги і не брала....

І коли двоє звеселялись,
Та до вінчання готувались....
То третій з розуму зійшов ......
І вихід він страшний знайшов:

До друга на весілля він з'явився,
Щасливій парі низько поклонився,
І з горя оковиту він хилив,
До танцю наречену запросив....

В її щасливі очі він дивився,
До неї ніжно нахилився,
Щось прошептав і от вона,
На нього тихо налягла....

Йому на руки опускалась,
А плаття кровю заливалось.....
Музики стихли.....мертва тишина
Лише його страшні слова :

" Тепер ТИ стала - нічия,
ТЕБЕ забрала мертва течія"....
І божевільний страшно засміявся,
А сміху тому не один злякався....

І перед ним всі розступились,
Де він подівся - не журились...
По світі він недовго волочився,
У божевіллі свому " зачепився".

А наречену - всім селом ховали,
В журбі оселі тихо потопали...
Батькам не милий білий світ,
А наречений посивів мов дід.

Музики траур відіграли,
Попи небіжку відспівали,
І залишилася ВОНА сумна,
В землі тепер серій одна.

Над нею потім МОЛОДУ,
Із мармуру поставили сумну,
Слова любові милий написав,
Троянди він щодня їй дарував......

А потім, біля гробу Молодої ,
Його із дівчинкою бачили малою.
Дитя, з її ім'ям він всиновив,
І донечці життя своє він посвятив.

Стоїть прекрасна НАРЕЧЕНА ,
У білому вбранні і не весела...
У мертвій тиші - лиш вона одна.
А на обличчі вічна самота......