Ганна Осадко. Город

                Ганна Осадко

                ГОРОД.
    
              Глеб Ходорковский(перевод)          

           Город чуднОй -
            мимы, жонглёры черницы
            губы — слаще черники и чёрная страсть,
            феникс волос — и пальцы плетут плетеницы
            кудри, длинные юбки, перрон, пылюга,
           День, словно кот, на пёстрой перине заснёт
           Город блаженный,
           кто-то в нём счастье найдёт,
           а  кто-то  его не найдёт
            город   жизнь перемесит
            как тесто для булок...
            Город - как приговор,
            как на голову  снег,
            как почерк цидулок*)...
         ...нАскоро,
            буквы как курица лапою — вверх и вниз  ,
            город — брусчатка, как отпечаток,
            карниз,
            голуби  падают вниз, а тени их ввысь  летят,
            этот город — как лестница в  небо,
            как натянутый туго канат
            между «до» и « что будет потом»
            стаи драконов, цвет груши, и впервые — в свой дом
             не отпуская — почувствуй! - твоей руки.
             Город — это  же звуки:
             трамваи, голуби, каблуки.
             Город  - отметинка или рОдинка -
             нет роднее и ближе,
             цоки и цоки
             кукушка в часиках,
            Тише -
             вОвремя стихло...
             Липовый чай
             остынет, пока не тронь...
             Город,
             где руки срослись листками ладоней
            всё  хвоей сплелось, всё корнями в клубок  свилОсь,
             сны, как синицы, щебечут в  кроне волос,
             и, как младенец притихнув, счастье моё прорастает
             побегом солнца:
         -  Любовь моя золотая!


                *   *   *



        Ганна Осадко

           МІСТО.

Місто химерне,
де міми, жонглери, черниці;
губи – солодкі чорниці і чорна жага,
фенікс волосся – і пальці плетуть плетениці,
кучері, довгі спідниці, перон, пилюга…
…день, наче кіт,
на пістрявій перині засне…
Місто блаженне, в якому щасливі та не.
Місто, що місить життя,
наче тісто на булки,
місто – як вирок,
на голову_сніг,
як цидулка:
похапцем літери курячі вгору і вниз,
місто – бруківка, немов одруківка,
карниз;
голуб, що падає долу,
а тінь голубина –
вгору ширяє.
Це місто – у небо драбина, 
напнута линва 
між «до» та «що буде по тому»; 
зграї драконів, цвіт груші, уперше – додому,
не відпускаючи – чуєш! – твоєї руки… 
Місто – це звуки:
голубка, трамвай, каблуки,
Місто – як мітка чи родимка –
щонайрідніше…
Цоки і цоки.
Зозулька в дзиґарику.
Тиша.
Втишено, вчаєно…
Липовий чай.
Охолонь.
Місто, де руки зрослися листками долонь,
гілля сплелося, коріння клубком повелося,
сни, як синиці, щебечуть у кроні волосся,
щастя притишене, як не-мовлятко, росте
пагоном сонця:
- Кохання моє золоте.

© Copyright: Ганна Осадко, 2011
Свидетельство о публикации №111050403801