Рекетеры

   Рекетери

Настю  вся  громада  знала,
Бо  вона,  як  скрізь  ведеться,
На  базарі  торгувала
Років  двадцять,  чим  прийдеться.

Спершу  дуже  сумувала,
Заїдали  геть  турботи.
Бо  колись  вчителювала.
Та  базар  це  теж  робота.

Жінка  ще  була  здорова.
Гумору  не  розгубила.
І  сьогодні, як  учора,
На  знайоме  місце  сіла.

Вліво-вправо  зразу  зирк.
Видно,  день  не  дуже  жвавий.
Баче:  справний  молодик
Придивляється  зухвало:

«Сірого  не  забувай.
Рознарядка  є   на  тебе:
Двісті  гривен  зараз  дай.
Їх  платить  щоденно  треба!»

«Хоч  і  «Сірий»,  біс  із  ним!
Рекетерів  б'ють  у  шию.
Командиру  доповім.
Як  накаже,  так  і  вдію»

«Командиру?  Що  несе?»
Втратив  мужню  грацію,
Як  побачив:  дістає
Міліцейську  рацію.

«На  живця   судак  пішов!
Хочу  пана  запитати:
Щойно  рекетер  прийшов.
Вимагає  грошей  дати.

Так.  Погрози  в  хід  пішли.
Треба  хлопця  допитати?
Не  кидатися  грішми,
Та  патрульного  чекати?»

Хоч  базар  до  всього  звик,
Та  скажений  ґвалт  піднявся.
Молодик  тихенько  зник,
Наче  зовсім  не  з'являвся.

«Рожа  геть  розписана!
Відчепивсь,  і  гарно!
Рація,  хоч  списана,
Та  працює  справно»

На  обличчі   явний   грим,
Хоч  в  техніці і знається!
«Розмовляла,  Настю,  з  ким?»
« Зять  в   «крутого»  грається!»