За душу потягнуло

Шевченківська хатина
Під стріхою стоїть,
Живе у ній родина
Чимало вже століть.

Міняють тільки стріху,
Замазують дірки,
На празники на втіху
Печуться пиріжки.

В печі вмліває борщик,
Затовчений сальцем,
Доходить каші горщик,
Пахтить скрізь чебрецем.

Хатиночка білява
Втопає у садку,
Для нас, дітей, забава –
Гулять у вишняку.

Побігати раненько
По росах босоніж,
Й не бачила щоб ненька,
Вхопить зі столу ніж.

Щоб вирізать з ліщини
Вудилище й піймать
Хоча би дві рибини
І матері віддать.

Побігать по пилюці,
Пограти у війну,
Замурзаним в багнюці
Хилитися від сну.

Під материну лайку
Умитися сяк-так,
І спати аж до ранку,
Неначе той байбак.

Дитинство промайнуло,
Тепер як став старим
За душу потягнуло
Туди, де був малим.

Хоч хата розвалилась,
Садок вишневий зник,
Та річка залишилась
І шепіт верб сумних.

Тут все своє, рідненьке,
Скрізь пахне чебрецем,
Здається, вийде ненька,
Насвариться дубцем.

А я не буду плакать,
Бо соромно ревіть,
І краще не балакать,
А мовчки все стерпіть.
04.05.04.