Я щиро дякую за все
За кожен дотик, всі хвилини,
За теплий подих, ті есе,
За поцілунки, сліз краплини.
За те, що ти давно колись
Мені багато обіцяла,
За те, що мрії не збулись,
За те, що сни мені відтяла
За зиму, темряву, перон,
Холодний вітер, сніг, негоду,
За те, що був пустим вагон,
За те, що вкрала насолоду.
Я довго так тебе гукав
На станції “Свого Кохання”.
Та потяг мій чекать не став
І випустив лиш звук зітхання.
© Віталій Мочарський
Свидетельство о публикации №113022301796