Затим що сила

На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й б'є -
Затим що сила є...

Це в дев’ятнадцятім столітті
У байці  Глібов написав.
Не  стало краще жити в світі,
І хай би чорт мене забрав,
Як щось змінилось з того часу,
З людей зробили біомасу,
І як цю тему не чіпати? –
Я буду правду вам казати.
ЗовсІм нестерпно стало жити
Нема кому сади садити
На цій страждальниці землі,
А особливо ж на селі,
Яке вже зруйнували вщент
І там живе якийсь процент,
А всі останні животіють
Їх душі, як ставки міліють.
Та й їх в оренду вже здали,
Щоб вже й молитись не змогли.
Село, печаллю оповите,
Немовби на цвіту прибите,
А ти ж колись так розквітало –
А ти ж які пісні співало…
Згасаєш ти собі поволі
Не вчаться діти більше в школі.
Не чую їхній сміх дзвінкий –
Горілка, бійка, матюки.
Надумав пан, що нас  багато:
Нема чим «бидло» годувати
Хай повиздихують самі,
Дарма, спасибі, що німі
Безликі, сірі і убогі
Забули й стежку вже  до Бога.
Й пророка на своїй землі
Нема…
  Лиш свічка на столі,
А далі… далі все, кінець?
Хіба ж не розпалИть сердець,
Піднятись, встати в повен зріст
В життя вдихнути новий зміст,
Не битись рибою об лід –
Панам сказати – зась! Не слід!!!