Недоречні ревнощі невпинно
Кидаючи в темряву катам,
Обіцяю я своїм клітинам,
Що тебе нікому не віддам.
Ти – мого життя пряма дорога
І моєї долі глибина.
У твоїх очах є щось від того,
Що земні тривоги розпина.
На твоїх вустах весна застигла
Спалахом тюльпанових вогнів.
Де була в мені раніше крига,
Там блаженство вийшло з берегів.
Стримані і вже занадто рідні,
Зрозуміли ми – і не на жаль! –
Чвари нам убивчі не потрібні,
Як брехні зміїної вуаль.
Є надія, що бридкої фальші
З нами не зустрінеться ярмо,
Бо, ланцюг підозри розірвавши,
Дружньо у майбутнє ідемо…
***
© Copyright: Александр Ляскало, 2013
Свидетельство о публикации №113022107738
Свидетельство о публикации №113022107738
Рецензии