Я так жалів батьків, дідів,
За те , що жили майже в рабстві,
За те що в сорок, без зубів,
Терпіли злидні і нахабство.
Лиш хліб, горілка , ковбаса
Були достатні і доступні,
Правда глушили “голоса”
І в чергах протирали сукні.
Так будували комунізм,
Який для всіх мав стати раєм.
Такий глобальний “шоубіз”,
З продюсером, якого знаєм.
Змінився час, змінився рік,
Століття і тисячоліття,
Уже і мій середній вік,
Перевалив за півстоліття.
Та схоже що й мене колись
Будуть жаліти наші внуки,
За те що легко так здались,
Маючи розум, ноги, руки...
За дозвіл вкрасти і продати
Майдану переможний дух.
І що плюндрують супостати
Все, навіть мову нашу вслух.
Звичайно згинуть ці жлоби,
В сяйві майданівських софітів
І все ж так не хотілось би,
Щоб нас прийшлось комусь жаліти.
Нас не треба жалiти...
© Copyright: Сергей Заграбайло, 2013
Свидетельство о публикации №113022009646
Свидетельство о публикации №113022009646
Рецензии