Дитинство Балада - 1951 р

Мій  тато  в  перший  раз
Привіз  мене  в  село,
Шаулиха,  Шаулиха,
Ласкало  слух  воно.
Приїхали  ми  ввечері,
Степанівна  стрічати
І  молоком,  і  смаженим
Давай  нас  пригощати.

Марія – Муся – Мусенька
Сестпиченька  мся,
Білява,  кучерява,
Блакить  в  її  очах,
Здивовано  дивилася
На  наш  вона  приїзд,
Як  пташка  щебетала:
«Підемо  завтра  в  ліс.»

На  другий  день  прокинулась,
А  сонечко  в  вікно
І  півник  кукурікав,
Шаулиха  село!
Марійка  тут  сміється:
«Корову  поженем
У  поле  на  Маркове,
Багато  там  дітей.

Ось  Валя,  Катя  й  Дуня,
Петро  Катюши  брат,
А  це  Федько  Кожура, -
Рахує  всіх  підряд, -
А  он   Ярема,  бачиш?
А  то  Циклоп  і  Струць.
Ти  тільки  не  кажи  так,
Бо  враз  тебе  поб’ють.”

У  полі  на  Марковому
Ми  пасли  корови.
З  сестрою  мало  в  Тікічі
Не  потонули  ми.
Очима  з  хвилі  бачила,
Як  дітлахи  кричать,
У  воду  ввійшла  Валечка
Одна  з  усіх  дівчат.

А  хвиля,  хвиля,  хвилечка
Сестру  на  дно  знесла,
Мене  ж  у  цю  хвилиночку
На  хвилю  підняла.
Біжать  хлоп’ята  з  горбика,
Скидая  сорочки,
А  Валя – Валентиночка
Пливе  вже  у  воді.

І  як  це  так  зробилося
Не  пам’ятаю  я,
Як  Валя – Валентиночка
За  дві  коси  взяла.
В  очах  блакитне  небо,
Хмариночки  пливли,
А  руки  Валентиночки
Моє  життя  несли.

В  ту  ж  мить  і  хлопці  з  берега
Пірнули  аж  до  дна,
Микола – Кориш – Колінька
Так  звали  парубка,               
Підняв  з  води  у  Тікіча
Сестру  мою  із  дна,
Марія,  Слава  Господу,
Лишилася  жива!

Корови  гнали  злякані
До  самого  села,
А  чутка,  що  з  нами  трапилось
Попереду  нас  йшла.
Усе  село  здригнулося,
А  тато  мій  не  знав,
Степанівна  просила
Ніхто,  щоб  не  казав.

Коли  вже  від’їжджали,
Йому  хтось  розказав
Він  зблід  і  ані  слова,
Мене  поцілував,
Марійку  взяв  за  плечі,
До  себе  пригорнув
І  так  стояв  він  довго
Сльозу  з  очей  змахнув.

                Шаулиха
                Червень-липень-95р.