Шаулиха село 50-т роки

Шаулиха  село,
Моя  ти  рідна  Україна…
Перед  очима  кожний  раз
Степанівна,  її  хатина.
Під  стріхою  тоді  була,
Віконця,  нібито,  сміялись.
Білесенька  й  така  мала,
Пів  хати  піч  та  стіл  займали.

Ще  й  лавка  простяглась  по  під  стіну,
Віконця  у  садок  дивились             .
В  рушниках  вишиваних  в  цвіту
Матір  Божа  і  святі  світились.
Підлога  пахла  свіжістю  трави
Нарізаною  коло  річки,
Затишок  у  хаті,  як  в  раю,
Та  каганець  тихенько  блимав  замість  свічки.

Купайлиця  була,
Ми  вишню  пишну  уквітчали,
І  як  русалки  у  вінках
Несли  купай лицю,  співали.
О,  скільки  сміху  тут  було,
Від  хлопців  ми  вінки  ховали,
А  потім  танці  ,  аж  гуло,
Під  бубон  і  гармошку  грали.

Приїхало  кіно.
Хутчій  до  клубу  поспішали,
Тоді  і  світла  не  було,
В  стару  хатину  всі  збирались.
Переривалось  по  частках,
Було  і  весело,  і  парко,
Але  ж  і  регіт  тут  стояв,
Кого  критикували  хватко.

Шаулиха  село,
Тебе  мені  не  позабути
І  знов,  як  птиця  по  весні
До  тебе  крила  повернути,
Припасти  міцно  до  землі,
Радіти  колоскам  пшениці,
Вудити  рибу  на  зорі,
Води  напитися  з  криниці.

Дитинство  й  юність  пролетіли
В  шаульське  літо  кожен  рік,
Корови  пасли,  загорали,
А  ввечері  на  танці  йшли.
Поволі  згадуєш  той  час,
Як  з  клубу  йшли,  пісні  співали
І  хлопці  кожну  із  дівчат
Додому  також  проводжали.

А  місяць…  місяць  мов  панич
Сміється  разом  із  зірками,
Коханим  світить  усю  ніч,
Не  те,  що  в  місті  ліхтарями.
І  не  забудеш  ти  цю  ніч
Ніде  де  тебе  доля  зв’яже.
З  місцями  рідними  навік
Міцніш  ніж  ціпами  прив’яже.

                Тбілісі – 1981р