Посилка

             Посилка

Прийшла  квитанція  з  району
Посилку  Ганні  получить.
Війні  кінець.
Почався  голод.
Завірюхами  зима  лютить.

Машин  нема.
Коней  всіх  з’їли.
Треба  вранці  йти  в  Тальне.
Наштовхала  в  мішок  сіна,
Платком  закутала  лице.

Слабість.
Голодно.
Морозить.
Снігу  за  ніч  намело.
А  в  думках  дитина  просить:
«Хліба  дай,  дай  молоко…»

В  хаті  ні  одній  зернинки,
Запухла  мати  і  дитя.
В  очах  у  Ганні  ні  сльозинки -
Тридцять  кілометрів
Степом  йшла.

Прийшла  в  Тальне,
Зайшла  на  пошту,
Квитанцію  їм  віддала,
Посилку  дали,
Розписалась
І  вийшла  за  куток  вона.

Посилку  сіном  обгорнула,
В  мішок  упхнула  і  пішла,
Ще  тридцять  кілометрів  з  гаком
З  Тального  до  Шаулихи  села.

Йшла  Ганна  радістю  зігріта,
Йшла  степом  осторонь  села,
Мішок  той  сіна  за  плечима
Від  злого  ока  берегла.

І  бачила  перед  очима,
Як  нагодує  матір  і  дочку,
Несла  життя  їм  і  молилась,
Молила  Бога  одвести  біду.

Молила  Бога  з  вдячністю  за  брата:
Посилку  цю  із  Грузії  прислав,
Слізми  вмивалась  до  своєї  хати,
Ніч  настала  і  мороз  кріпшав.


Прийшла  до  хати,
Піч  стопила.
Поставила  водичку  в  казані,
Посилку  бережливо  цю  відкрила:
Борошно  із  кукурудзи!
«Збережи  нас,  Боже,  збережи!»

Жменьку  борошна  у  воду,
Зварилася  лемішка  у  печі,
Матері  й  дочці  потрошку,
Ось  і  оченята  сяють  голубі.

Тато  мій  так  посилав  посилку,
В  ящик  борошна  насипав  до  верха:
«Десять  кілограмів,-  зважили  на  пошті,-
Вісім  треба,  лишніх  два  кіла.»

Як  заплакав  тато  над  посилкою:
«Мама  там  вмирає  і  сестра,
В  неї  донька  з  голоду  опухла,
Як  же  я  відкину  два  кіла!»

І  начальник  той  махнув  рукою:
«Відсилай,  о  Гмерто!
Відсилай,  кацо! -
І  сльоза  з  його  очей  скотилася, -
Відсилай  пасилку,  дарагой.»




               
Белград.  Сербія. 2003р.