Буває ще в житті моєму й так,
Лиш тільки щось почну писати всмак -
Тут чоловік свій голос подає
І нову лайку в прозі видає:
І вкриє тебе з ніг до голови,
Мовляв, з своїм комп'ютером живи,
Дурницями забита голова...
Аж поки сяде лампа звукова.
Йому, бач, треба жінка, щоб робить:
Полити грядку, чи заскородить,
А чи в сарай, провідати свиней –
Це, щоб поменш римованих ідей.
Він радий був би, щоби день і ніч
Була на кухні й заглядала в піч,
Щоб спину гнула з віником в руках
І лиш до нього линула в думках.
А як вечірня зіронька зійде –
Без мене і до ліжка не піде.
А я страждаю в кутиках душі,
Ох як же хочеться писать вірші.
Не розуміє він високих слів,
Бо сенсу в них нема без матюків.
І думка свердлить голову мою:
Писать вірші, чи зберегти сім'ю?!?
Писать вiрш чи зберегти сiм ю
© Copyright: Елена Бондарь Бондаренко, 2013
Свидетельство о публикации №113021910458
Свидетельство о публикации №113021910458
Рецензии