О, душе мОя

О, душе моя, я тобі дозволив
Усе, що має Бог і білий світ.
Я від спокус життя не встояв,
Забувши слово «треба» в певну мить.

Вступив я в річку ту – і тої ж миті
Потоком став, що краплями роси
Несе нестримно. Береги розмиті
І водоспад в безодню ллє часи.

Я побував в тім вирії безодень,
Там спокій з хаосом пліч-о-пліч йдуть,
І розливаючись в верхівках сосен
Я відчував ту неповторну суть,

Що Господом дається. Ні за гроші
І ні за що з земних відомих благ
Її не маєш. Тільки просиш
Її лиш ти, душа, з усіх звитяг.

І вириваючись з-поміж рутини
У те яскраве неземне життя,
О, душе моя, ти вбачаєш нині,
Що мрія та не є лише моя.

В земнім житті, де поруч люди, –
Їх душі прагнуть волі і краси –
О, душе моя, як тебе спинити
В бажанні людям світло донести?
 
І я безсилий якось це змінити,
Бо ти благаєш – тихо, але зле,
Як намагаюсь я заборонити
Тобі, о душе, мріяти про це.

Не міг повірити у те, що маю,
І розумом наставив собі меж,
Собі накреслив грати – і не знаю,
Чи доля ця моя? Але ж 

Ти розбиваєш пута тої долі,
Від мрії аж до втілення ведеш.
О, душе моя, радий, що дозволив
Тобі усе, як бог, – весь світ без меж.


27.10.2011