Про траву Из Ганны Осадко

Про траву

Любимый, ложись со мною. Дыханием и травою
окутаю… В свитке двое, как в саване мы уснём…
Трава прорастёт сквозь тело – зелёные, стебли-стрелы…
Ромашки срывали смело – с ромашками и умрём.

Вино молодое спело… И тьма лепестков летела –
белея смертельней мела… Твоих бы коснуться рук.
Любимый, взгляни на осень… В висках показалась проседь,
и сетку морщин у носа плетёт лиходей-паук…

А мы для смешного лета, где прятались, словно дети,
мы умерли. Снежный ветер подул, в сотни труб трубя…
Сошлись на усталость ночи. Достаточно многоточий…
…Скажи мне, хоть, между прочим:
                «Люблю, Золотая, тебя».



Про траву

Коханий, лягай зі мною. Я подихом і травою
огорну тебе… В сувої, як в савані ми заснем…
Трава проросте крізь тіло – зелені, як стебла, жили…
Ромашками ворожили – з ромашками і помрем.

Вино молоде, несміле… Пелюстки повз нас летіли –
так біло, смертельно біло… Твоїх доторкнутись рук.
Коханий, поглянь, – це осінь… Посивіло вже волосся,
і зморщок побіля носа наплів лиходій-павук…

Для того смішного літа, в якому були, як діти,
ми вмерли. Сніжинки літер мережать чужі міста…
Пославшись на час і втому, поставиш останню кому…
…Коханий, скажи по тому:
                «Травинка Моя Золота».