Невесела погода настала,
Дві доби безперервно дощить,
Наче нежить на небо напала,
Навіть сонце стомилось світить.
На душі дуже сумно й тривожно,
Аж на груди щось тисне й болить,
Думка точить – так жити не можна,
Та не знаєш що треба змінить.
Бо найкращі усі сподівання,
Що плекаємо наче дитя,
Так обтяжені розчаруванням,
Що призводять до краху життя.
По інерції тягнеш потроху
Воза розпачу, суму й тривог,
Щоб здолати земную дорогу,
Що призначив тобі наший Бог.
13.05.06.
Невесело
© Copyright: Георгий Грищенко, 2013
Свидетельство о публикации №113021501880
Свидетельство о публикации №113021501880
Рецензии