НенАвисть може лиш любов спинить

 Живу  я  там,  де  гай  вишневий  є,
 Де  в  різнотравних  килимах  галяви,
 Й  вода  Дніпрова  сонцем  виграє,
 І  гірники  працюють  не  для  слави!

 Люблю  я  запашний  куточок  цей
 Землі  моєї  –  неньки  України!
 Щаслива  усмішка  на  все  лице,
 Бо  донька  я  великої  родини!

 Цей  мій  куточок  всякий  люд  прийма,
 То  ж  мова  тут  не  тільки  українська,
 Та  крик  ніхто  із  цього  не  здійма,
 Знаходиться  чужинцю  борщу  миска!

 Не  можу  винести  болючих  слів,
 Коли  Вкраїну  ділять  на  частини…
 Коли  б  народ  до  Бога  очі  звів,
 То  не  було  б  недоброї  години!

 Ось  тому  і  пишу  я  для  людей,
 Для  тих,  хто  хоче  злагоди  і  миру:
 Побаче  що  Господь,  коли  прийде?  -
 Що  брат  на  брата  підійма  сокиру?

 Де  та  любов,  що  з’єднує  серця?
 Де  те  плече,  що  дасть  піднятись,  встати?
 А  вираз  злий?!    Невже  він  до  лиця?
 Ще  скільки  із  людей  піде  за  грати?

 Бог  довготерпить,  жде  у  душах  змін,
 Та  час  іде,    не  спинеться  й  на  йоту.
 Почуйте  ви  отой  церковний  дзвін!..
 Ідіть  до  Бога,  потім    -  на  роботу.

 Болить  душа…  І  серденько  болить…
 Чи  схід  і  захід  не  одна  Вкраїна?
 НенАвисть може лиш любов спинить  -
 Для  цього  нам  дається  Божа  днина!
                13.02.2013