Каяття

 Доля  молодість  згадала,
 До  віршування  спонукала.
 Було  колись,  вірші  писав,
 Та  у  науку  шлях  обрав.
 Що  тепер  про  це  казати,
 Є  що  згадати  й  написати.
 Наукою  з  життям  змагався,
 Робив,  творив  і  спілкувався.
 У  Всесоюзному  працював,
 Там  повагу  й  шану  мав.
 Та  Україна  щира,  мила
 Завжди  вабила  й  боліла.
 То  як  самостійною  стала,
 На  передній  край  призвала.
 (Мала  на  це  певні  підстави -
 В  Союзі   над  ринком  працювали).
 В  перші  ряди  сміло  став,
 З  вітряками  воював.
 Став  піонером  приватизації,
 Акціонування  і  корпоратизації.
 Творив  підприємства,  товариства,
 Всякі  компанії  барвисті.
 Завдяки  набутому  професіоналізму,
 Будував  основи  народного  капіталізму.
 З  людьми  на  заводах  працював,
 Проектував,  узгоджував, виступав.
 Та  не  додумав,   не  доробив,
 Встиг  не  все,  не  те  вчинив.
 Не  врахував  людську  природу -
 Підлість,  заздрість  і  жадобу.
 Жага  влади,  багатства  і  сили
 Верхівку  всю   заполонила!
 Тисячам  трударів  на  шкоду
 Наші  зусилля  ішли  у  воду.
 Не  вистачило  професіоналізму
 Для   народного  капіталізму!
 Замість  всенародної  приватизації
 Маєм  шахрайську  «прихватизацію».
 У  Штатах  народним  капіталізм стає,
 А  нам  Бог  щастя  не  дає!
 Прагматичні  і  далекоглядні  Штати
 Вміють  власністю   пов’язати.
 Нам  верхи  вчинили  остракізм:
 Маємо  кримінальний  капіталізм!
 Отже,  на  старість – сум’яття,
 Й  перед  робітниками – каяття,
 За  те,  що  разом  хотіли  стати,
 Державу  для  людей  збудувати.
 Тепер  на  роботу  не  спішу,
 Замість  мемуарів - вірші  пишу,
 Минуле  в  думках  перебираю,
 Караюсь,  мучуся  і   каюсь.
 Бо  лобом  стінку  не  пробив,
 Помилок  стільки  наробив!
 Та  долю  й  Бога  я  не  лаю,
 З  гідністю  свій  Хрест  приймаю!
                *
 Вірю  Богу  Єдиному  на  Небі,
 Вчинкам  переконливо  благородним,
 Бо  як  довго  дивишся  в  Безодню –
 Безодня  дивиться  у  Тебе!