Так сумно
Що вже минають кращі дні,
Затихли радісні пісні,
Троянди вщухли запашні,
Що вже не радує життя,
Що всіх чекає забуття,
Чи ти старий, чи ще дитя
Надії марні й почуття,
Усе розвіється у прах,
Як нині на моїх очах
Всі йдуть й зникають назавжди
Й більш не вертаються сюди.
Мо` хтось за сотні тисяч літ
Повитяга кістки на світ
І буде думать і гадать
Як їх докупи поскладать
І може вийде дивина,
Яка жила колись, хто зна,
Й не знати думала вона,
Була весела чи сумна.
Й напише археолог так –
Прадавній це якийсь бідак,
Вони вже вимерли давно,
Таких не бачимо й в кіно.
І згодом археолог цей
Кістки направить у музей,
Щоб зберігались у віках,
Вивчали час наш по кістках.
А може буде і не так.
Зітре у порох вічний час
Все, що нагадує про нас.
Тож сумно робиться мені,
Бо вже спливають наші дні,
Затихли радісні пісні,
Троянди вщухли запашні
І я уже не на коні.
28.08.06.
Свидетельство о публикации №113021402152